І Международная научно-практическая интернет-конференция

На південно-східній околиці м. Переяслав-Хмельницький розташований один із наймальовничіших куточків України – Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, де відтворене українське село ІІ пол. ХІХ – ХХ ст. з типовою забудовую та плануванням. Особливою рисою даного скансену є розташування в його межах 13 тематичних музеїв, що мають різноманітну тематику, але переважно демонструють окремі аспекти розвитку населення Середньої Наддніпрянщини. Серед них, на перший погляд нелогічним, виглядає Музей космосу, експозиція, якого дуже «далека» від українського села. Ідея створення такого музею належала видатному музейнику, директору Переяслав-Хмельницького державного історичного музею М.І. Сікорському. Важливий вплив на її формування мав доктор фізико-математичних наук, професор, академік АН СРСР О.Ю. Ішлінський. Варто також зазначити, що протягом 1960-1970 рр. у Радянському Союзі виникла ціла мережа музеїв на космічну тематику, що звичайно зумовлювалось шаленою популярністю космонавтики та всього, що з нею пов’язувалось. Це також змусило М.І. Сікорського замислитися над створенням подібної експозиції.

На початку ХХІ століття швидкими темпами відбувається розвиток адміністративно-територіальної структури Української греко-католицької церкви. В цьому плані цікавими є історичні особливості становлення адміністративної структури ПеремишльськоїГреко-католицької церкви до середини ХХ століття. Розвиток організаційної структури ГКЦ відбувався на двох рівнях: адміністративно-територіальному, на якому основну ланку Церкви становили єпархії, що у свою чергу поділялися на деканати, а групи єпархій об’єднуються в митрополію, та ієрархічному або адміністративно-управлінському. Структурними елементами останнього були насамперед єпископи (ординарій та помічник), адміністративні органи, які безпосередньо регулювали життя Церкви, окрема капітула, консисторія та церковний суд, декани та парафіяльні управи, а також духовні семінарії та церковні товариства [3].

Народна медицина в широкому розумінні, охоплюючи медичну допомогу у вигляді само- та взаємодопомоги, є однією з найдавніших ланок діяльності людини. В основі її зародження лежить наймогутніший інстинкт - інстинкт самозбереження. Тому історія медицини віддзеркалює історичний розвиток суспільства, народу, нації. Масштабність, ємність поняття медицини відповідає історичному етапові та ступеню розвитку людського суспільства, нарешті, держави, її соціально-економічному та суспільному устрою. Усе це з урахуванням того, що, крім медичної допомоги, від якої медицина починалася на світанку розвитку суспільства, вона охоплює загальну характеристику системи охорони здоров'я, медичної освіти, організацію медичної допомоги, їх правове забезпечення, медичну науку. [1, с. 23] Таким чином, в контексті історії України формується і наука історії української медицини. Тривала відсутність української державності, формальна відсутність національних шкіл - це аргументи, якими можна заперечити, що медицина в Україні розвивалася на притаманних нашій землі, нашому народові матеріальній базі, духовному багатстві та інтелектуальному потенціалі. Та й слугувала, й допомагала вона українцям. За історично справедливих обставин багато що, включаючи і медицину, було б в Україні іншим, але щодо української медицини, то вона існувала, розвивалася й існує.

Українці є нацією, яка попри численні несприятливі історичні умови, випробування війною, голодомором, зуміла зберегти і донести до наших днів високодуховний пласт традиційної культури – іграшкарство. Мистецтво української народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що розкриває різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні й духовні здобутки української культури. Адже народна іграшка це – феномен української культури, що підтверджує у собі оригінальність і неповторність образного та творчого мислення, несе невичерпне джерело людської мудрості є відображенням життя дитини в різні історичні епохи. Національні ідеї, що закладені у народній іграшці передаються в мові, піснях, оповіданнях, іграх, моральних законах. Вона виховувала повагу до батьків, дружнє ставлення до ровесників, поставала першим духовним наставником на шляху пізнання навколишнього життєвого простору. Завдяки іграшці дитина пізнавала оточуючий світ та побут дорослих. На сьогоднішній день іграшкарством займаються лише окремі майстри, їхні іграшки, щодо розміру, форми майже цілком збігаються з тими колишніми виробами, які створювалися ще на кілька століть раніше. Виготовляли забавки з підручного натурального матеріалу, з твердих і пластичних матеріалів глини, деревини, кори, а також із лози, соломи, рогози, довгої трави. Майстри іграшок використовували натуральну тканину, папір, картон. Творцями дитячих забавок завжди були батьки. Бо саме вони найкраще розуміють дитячі почуття і зацікавлення. Їх руки здатні передати добрий фантастичний світ казки, а їхні вироби перейняті тонким поетичним чуттям, ніжністю, казковістю, фантазією, а також любов'ю до природи і дітей[1].

В последнее время проблема международного терроризма превратилась в одну из острейших глобальных проблем современности, связанных со сферой международных отношений. Эта трансформация обусловлена следующими причинами. Во-первых, международный терроризм получает все более широкое распространение в планетарном масштабе. Он проявляется как в регионах традиционных международных конфликтов (например, Ближний Восток, Южная Азия), так и в наиболее развитых и благополучных государствах мира (в частности, США и Западная Европа) [1, с.15-16]. Обострение глобальных проблем на рубеже XX- XXI веков стало отличительной чертой современного этапа развития мирового сообщества. Они превратились в реалии, во многом определяющие сегодняшние особенности международных отношений и основные направления мировой политики. Итак, для начала остановимся на определении, что из себя представляет слово терроризм. Какова роль терроризма в обществе, есть ли опасности для жизни человечества? Международный терроризм - самое тяжкое преступление международного характера, которое представляет собой совокупность общественно опасных деяний отдельных лиц и организаций, направленных на достижение политических и других целей путем осуществления взрывов и иных опасных для здоровья людей действий международного характера. Акты терроризма влекут бессмысленную гибель людей, нарушая нормальную дипломатическую деятельность государств и их представителей и затрудняя международные контакты, встречи, а также транспортные связи между государствами. Это деяние используется как орудие политической борьбы наиболее реакционных кругов, партий и преступных организаций [2].

Предмети матеріального світу схильні до старіння і руйнування. Музейні предмети, як предмети, що відносяться до вищеназваних, на жаль, також. У цьому сенсі властивість музейних предметів старіти і руйнуватися знаходиться у гострому протиріччі із завданням музею – зберегти такий предмет: уповільнити процеси старіння та руйнування, по можливості припинити їх або навіть повернути назад (оновити предмет в процесі реставрації). Зберігання музейних фондів – напрямок науково-фондової роботи, який здійснюється на основі режиму зберігання та системи зберігання з метою забезпечення фізичного збереження та доступності для використання предметів музейного фонду . Режим зберігання – сукупність умов, необхідних для забезпечення збереження музейного фонду. Він включає в себе температурно-вологісний режим, світловий режим, заходи щодо захисту від забруднення повітря, біологічний режим, заходи щодо захисту від механічних пошкоджень, захист фондів в екстремальних ситуаціях.

Формування технічного спрямування періодичного видання диктувалося потребами активного розвитку науки і техніки, яка була частково зруйнована в роки Другої світової війни. Журнал засобом слова повинен був допомагати радянським людям долати післявоєнну розруху, відроджувати промисловість і сільське господарство, наукові установи, у нових умовах «холодної війни» вести ідеологічну боротьбу. Часопис «Наука і суспільство» писав про головне, а різноманітність жанрів і форм публікацій: репортажі, проблемні статті, розширені інформації, фотонариси – сприяла якнайкращому засвоєнню матеріалів. Популяризатори науки розповідали на сторінках цього видання про ті складні шляхи, якими вчені й цілі наукові колективи приходили до відкриттів, а також про шляхи впровадження результатів досліджень у практику суспільного виробництва. Народногосподарській проблематиці приділялося не менше уваги, ніж суто науковій.

Народний одяг становить одну з найважливіших галузей традиційної культури етносу. В ньому відображені природно – географічні умови в яких проживає етнічна спільнота, специфіка господарської діяльності етносу чи його окремого підрозділу, етнічні традиції та контакти з іншими народами, світоглядні уявлення, вірування, естетичні смаки і вподобання, соціальна та статево – вікова структура народу на певному історичному етапі його буття. Традиційна культурна спадщина Полісся завжди викликала помітний науковий інтерес, як зона де побутували реліктові етнографічні явища, і як така, що найбільше постраждала від аварії на ЧАЕС. Одним з яскравих витворів культури поліщуків є народне вбрання, яке зберігає для сучасників і майбутніх поколінь величезну інформацію про традиції цього регіону. Класичний комплект одягу Київського Полісся містить традиційні складові частини: сорочка, плечовий, поясний, верхній одяг, головні убори, прикраси, взуття. Сорочка є одним з найдавніших елементів вбрання. Її локальна специфіка виявлялася у засобах з’єднання плечової вставки та рукавів зі станом, у розмірах та формах плечової вставки, рукавів та ласток (клинців, які розширювали пройму), у характері призбирування верхньої частини рукава та горловини, в оформленні коміра та манжетів, у горизонтальному чи вертикальному членуванні стану сорочки [1, с. 60].