ХXVI Международная научно-практическая интернет-конференция

Основными субъектами общественных отношений в сфере обращения электронных документов посредством системы электронного документооборота Правительства Москвы являются органы исполнительной власти города Москвы. В систему органов исполнительной власти города Москвы, входят отраслевые и функциональные органы исполнительной власти столицы, которые осуществляют исполнительно-распорядительные функции в определённых отраслях и сферах управления городом, а также территориальные органы для управления на местах. Возглавляет органы исполнительной власти города Москвы Правительство Москвы.

Актуальність теми дослідження обумовлена зростаючим значенням і статусом інтелектуальної власності в інформаційну еру. В кінці ХХ- початку ХХІ століття відбувся перехід від моделі поширення інформації що існувала раніше, заснованої на речовому відтворенні копії, типовим зразком якої є друкарство, до нової моделі, заснованої на файлообміні за допомогою мережі Інтернет. Стрімкий розвиток телекомунікаційних технологій, що носить глобальний характер, привело до зміни суспільних стереотипів передачі інформації. Сьогодні нормою є ситуація, при якій копіюється не реальні речі, а набір байтів на жорсткому диску комп'ютера. Це позначається на всіх сферах життя інформаційного суспільства, адже субстратні характеристики електронних носіїв допускають копіювання файлів без особливих витрат, на відміну від попередніх механізмів поширення інформації. Разом з тим закони про інтелектуальну власність не враховують цю обставину, все так же ґрунтуючись на концептуальної моделі, яка склалася в ХVIII столітті, лише в малому ступені відповідаючи змінилися реаліями. Це призводить до великої кількості проблем, що виникають при спробі захистити інтелектуальну власність в умовах інформаційного суспільства. Актуалізація проблеми інтелектуальної власності та її захисту обумовлена також тим, що значення прав на інтелектуальні продукти у внутрішньому і міжнародному соціально-економічному і культурній взаємодії має явну тенденцію до збільшення.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу, встановлюючи, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. [1] Тобто наданням правової допомоги на професійному рівні в Україні займаються адвокати, діяльність яких регулюється відповідним законодавством. Правові підстави участі адвокатів у цивільному процесі визначені в Цивільно Правовому Кодексі України ( далі ЦПКУ), у господарському процесі — Господарський Кодекс України ( далі ГПКУ), в адміністративному судочинстві — Кодекс Адміністративного Судочинства ( далі КАС). Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" покладає на адвоката виконання у цивільному, господарському процесі та в адміністративному судочинстві функції представництва.[2] Це пояснюється тим, що сучасна адвокатура є найважливішим правовим інститутом будь - якої держави, що стоїть на захисті основоположних прав громадян юридичних осіб. Однак Конституція та інші закони України не визнають надання юридичної допомоги в цивільному, господарському процесі та в адміністративному судочинстві виключною сферою діяльності адвокатури. Тому виникає потреба в доктринальному осмисленні понять «адвокатська діяльність» та «функції адвоката».

Основні тенденції щодо розроблення та реалізації кримінальної виконавчої політики України як складової державної політики України. Досліджено різні наукові підходи до формулювання поняття цієї політики, визначено проблеми її реалізації.

Вибір теми дослідження визначається центральним місцем договору в правовому регулюванні господарського обороту. Необхідність виокремлення регулювання господарсько-договірних відносин викликана тим, що господарський договір, на відміну від цивільно-правового, часто зачіпає публічні інтереси, тобто його дія не обмежується впливом на сторони, які беруть у ньому безпосередню участь, а й позначається на інтересах держави і суспільства в цілому. Саме це стало однією із причин прийняття разом з Цивільним кодексом України також Господарського кодексу України, значна частина норм якого встановлює особливості регулювання господарсько-договірних відносин (так, існує проблема визначення характеру норм господарського договірного права, істотних умов господарського договору, його змісту, юридичних конструкцій, тощо) [1].

Реалізація прав людини в сфері праці та її соціального захисту є ознакою будь-якого демократичного суспільства, країни з соціально-орієнтованою економікою. Особливого значення набуває ця тема з огляду на приєднання України до міжнародних правових норм, особливо в сфері захисту людей з обмеженими можливостями здоров’я. Реінтеграція та інтеграція цієї категорії громадян в суспільне життя багато в чому залежить від вирішення проблеми соціально-професійної реабілітації інвалідів, їх працевлаштування та зайнятості. Ці питання є вкрай важливими й актуальними в системі соціального захисту інвалідів, особливо через зростання чисельності інвалідів в нашій країні за останні роки та необхідності підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. На шляху вирішення цих проблем в Україні зроблені конкретні кроки як науковцями, так і законодавчими та практичними діями з боку Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Між тим, гострота питання не знята, бо існує багато проблем законодавчого, методологічного і методичного характеру, які зумовлюють необхідність більш досконалого вивчення шляхів підвищення ефективності соціально-професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів.

У системі правоохоронних органів,що здійснюють протидію злочинності, важлива роль відводиться установам виконанню покарань. Здійснюючи карально-виправний процес,зазначені установи покликані(поряд із виправленням і ресоціалізацією засуджених запобігати вчиненню нових злочинів як засудженим,так і іншими особами,а також реалізовувати деякі інші завдання,покладені на окремі підрозділи цих установ чинним законодавством(зокрема,здійснювати на підставі ст.5 України (Про оперативно-розшукову діяльність). Ураховуючи значну суспільну небезпеку вчинення засудженими нових злочинів під час відбування покарань,у сучасній кримінологічній та кримінально-виконавчій науці проблеми впливу на злочинність в установах виконання покарань є предметом і об’єктом постійного вивчення . Особливе занепокоєння викликає протидія злочинам проти життя та здоров’я особи,оскільки об’єктами злочинних посягань виступають найвищі соціальні цінності. Проблема посилюється й тим,що в умовах кримінально-виконавчих установ закритого типу особа не в змозі обирати безпечне для свого існування середовище,оскільки цілодобово протягом усього строку покарання перебуває в середовищі соціально занедбаних, здебільшого агресивно налаштованих із числа інших засуджених,а адміністрація виправних колоній не завжди може адекватно забезпечити реалізацію засудженими їх законного права на особисту безпеку. Зазначені проблеми потребують відповідної правової оцінки,і важливе місце в цьому посідає кримінально правова характеристика злочинів проти життя та здоров’я особи в кримінально–виконавчих установах закритого типу.

Із проголошенням незалежної України перед нашою державою постала актуальна проблема оцінки власних культурних цінностей, які визначають інтелектуальну і духовну спрямованість нашого народу, окреслюють його пройдений шлях. Їх ні в якому випадку не можна ігнорувати, адже чим повніші наші колекції національних скарбів, тим більше у нас є шансів для кращого висвітлення і вивчення історії України. Тому ми повинні створити сприятливі умови для їх збереження, адже завдяки нашим культурним багатствам існує той зв’язок, який пов’язує наше минуле з сучасним, а сучасне із майбутнім.

Трудова діяльність відіграє одну з ключових ролей у процесі соціалізації та самореалізації будь-якої людини. Не є виключенням особи з інвалідністю, для яких зайнятість є стимулом до життя, способом самоствердження, вона дає можливість людям з відповідними вадами здоров’я відчути власну необхідність як зі сторони членів родини, так і зі сторони членів суспільства у цілому, подолати наслідки інвалідності, поліпшити матеріальне становище тощо. Із огляду на викладене, вбачається крайня необхідність виявлення проблем у реалізації особами з інвалідністю права на працю, і, відповідно, віднайдення шляхів їх вирішення, що і є метою даної статті.

Як слушно зазначалось у науковій літературі, життя сучасного суспільства неможливе без об’єднання людей у групи,союзи різного виду, без з’єднання їхніх особливих зусиль і капіталів для досягнення певної мети. Основною правовою формою колективної участі фізичних осіб у цивільному обігу є юридична особа. Поява юридичної особи в найзагальнішому вигляді обумовлена тими ж причинами, що й виникнення та еволюція права – ускладнення соціальної організації суспільства, розвитком економічних відносин і суспільної свідомості. Незважаючи на те,що юридичні особи, їхня природа, історія виникнення, організаційно-правові форми та їх розвиток ставили предметом багатьох досліджень, що виконувались за різних часів, наукові дискусії щодо різних аспектів створення, функціонування, припинення юридичної особи тривають до цього часу. Багато питань ставить судова практика розгляду господарських та цивільних спорів, особливо в зв’язку з припиненням діяльності юридичної особи. Проте, вирішення більшості практичних питань залежить від того, що буде визначатися юридичної особою та які вона має ознаки.

У статті висвітлюється реальна мета, яка має переслідувати кримінально - процесуальне затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. З огляду на неоднозначність позицій, висловлених вітчизняним законодавцем і науковцями, автор статті ставить за мету сформувати в правоохоронців чітке уявлення, що законне затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, як і будь-яка інша слідча (розшукова) дія, має бути спрямоване на збирання або перевірку доказів винуватості підозрюваного у вчиненому ним злодіянні.

Постановка проблеми. Життя людини в суспільстві тісно пов’язане з трудовою діяльністю, яка є основним джерелом отримання матеріальних благ. Тому таке важливе право, як право на працю та інші тісно пов’язані з ними права (на підприємницьку діяльність, соціальний захист, відпочинок) закріплені в Конституції України. І кожній людині, яка реалізує ці конституційні права, постійно доводиться стикатися з нормами трудового права. Тому трудове право є однією з провідних галузей сучасного права України.