30–31 May, 2014
На сьогоднішній день на ринку України присутня величезна кількість компаній. Кожна з них займається певним видом діяльності – виробництвом, торгівлею, наданням послуг тощо. Кожне поліпродуктове підприємство, що виробляє продукцію чи надає послуги, формує свій продуктовий портфель. Продуктовий портфель – номенклатура продукції компанії з точки зору розгляду стратегічної перспективи; набір товарів чи брендів, що знаходяться на різних стадіях життєвого циклу. Продуктовий портфель підприємства повинен бути збалансованим і включати продукти, що перебувають на різних стадіях життєвого циклу, що забезпечить послідовність виробничо-збутової діяльності організації, постійне отримання прибутку, знизить ризик неотримання очікуваної величини прибутку від реалізації продуктів, які знаходяться на початкових стадіях життєвого циклу [9].
Основним аргументом на користь фінансової автономії регіонів у теорії виступає посилення можливостей адекватного забезпечення місцевого населення суспільними благами. Різні територіальні громади можуть потребувати різної кількості одного і того ж суспільного блага. Якщо центральна влада виділяє однакову кількість блага для кожної локальної одиниці за однаковою ціною, то попит на місцях може в підсумку виявитися ненасиченим або перенасиченим. Якщо ж їх виробництвом займатися місцева адміністрація, то подібних втрат можна уникнути. На додаток вважається, що регіональна влада може бути більш компетентною у місцевих проблемах, швидше реагувати на нові потреби жителів і є менш корумпованою, ніж центральна. Емпіричні дані показують, що коли управління областями в країні є децентралізованим, спостерігається також падіння попиту на суспільні послуги [3, с. 378].
Проблеми формування і використання капіталу розглядали у своїх працях такі науковці, як Є. Брігхем, А. Гроппелі, М. Крейніна, Є. Стоянова М. Чумаченко, І. Балабанов, Л. Лахтіонова. Питання оптимізації структури капіталу піднімали такі вчені, як І. Бланк , Т. Головко, В. Подольська, Г. Савицька та інші. Усі вони акцентують увагу на оптимальному співвідношенні між власним і позиковим капіталом, за якого забезпечується найефективніша пропорційність між дохідністю та фінансовою стійкістю підприємства. Водночас сьогодні бракує робіт, у яких системно розглядаються питання оптимізації структури капіталу в процесі управління підприємством. Крім того, економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Саме цим обумовлюється актуальність теми дослідження, яка на наш час має фундаментальне теоретичне і практичне значення.
Підприємство – важлива частина сучасної економіки, яка створює умови для функціонування здорової конкуренції на ринку, а також постачає на ринок товари і послуги, цим самим задовольняє потреби споживачів. Діяльність сучасного сільськогосподарського підприємства ґрунтується на самостійній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції і зайнятті торгівлею та має на меті отримання максимального прибутку. Функціонування сільськогосподарського підприємства перебуває у тісному зв’язку із ринковим середовищем. Тому підприємство знаходиться під впливом різноманітних зовнішніх чинників, оптимальне їх поєднання забезпечує підприємству одержання максимального прибутку. У нових умовах розвитку економіки, функціонування підприємств із різними формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи управління сільськогосподарськими підприємствами.
Формування системи ефективного управління інноваційною діяльністю є одним з пріоритетних завдань в сфері конкурентного розвитку, оскільки на сучасному етапі інноваційний розвиток процесів створення економічної цінності є безальтернативним напрямом, здатним підвищити рівень конкурентоспроможності вітчизняних суб’єктів господарювання на внутрішньому та зовнішньому ринках. У цьому аспекті створення сучасної системи формування портфелю інноваційних бізнес-процесів (ІБП), що орієнтовані на максимізацію цінності та мінімізацію вартості для кінцевого споживача неможлива без розробки науково-практичного інструментарію, здатного підтримувати в актуальному стані оптимальну структуру процесів діяльності підприємства з ремонту та продажу побутової техніки[2, с. 94]. Цим визначається актуальність обраної теми дослідження.
Крім захисту внутрішнього ринку від імпорту з-за кордону за допомогою кількісних і прихованих нетарифних методів торгової політики в практиці міжнародної торгівлі активно використовуються методи розширення експорту, велика частина яких заснована на прямому або непрямому гарантуванні і субсидуванні урядом національних експортерів. Набуваючи різноманітної, часто вельми хитромудрої форми і здійснюючись через вельми ускладнені схеми, фінансування направлене на зниження вартості товару, що експортується, і підвищення тим самим його конкурентоспроможності на світовому ринку. Фінансування експорту може здійснюватися як з урядових джерел за рахунок державного бюджету, так і за рахунок всіляких околоурядових установ (банків, фондів), а також за рахунок приватного сектора самих експортерів і обслуговуючих їх банків.
На сьогоднішній день в умовах активної інтеграції України до європейської спільноти і підвищення інтересу західних інвесторів вітчизняніпідприємства мають більше можливостейвиходу на міжнародні ринки. Для ефективного залучення інвестицій підприємствам необхідно представляти фінансові результати своєї діяльності згідно з міжнародними стандартамифінансової звітності. Впровадження цих стандартів дозволяє вдосконалювати внутрішню систему управління підприємством за рахунок використання єдиних методик обліку, а також підвищувати конкурентоспроможність підприємства за рахунок забезпечення надійною та прозорою інформацією зацікавлених користувачів.Тому перехід українських підприємств на Міжнародні стандарти фінансової звітності,їх кваліфіковане тлумачення та використання є надзвичайно актуальним і важливим завданням сьогодення.
В сучасних умовах розвитку глобалізації та ринкових відносин для будь-якого підприємця побудова бренду є ключем до успіху в бізнесі. Кожен рік на ринку з'являється величезна кількість нових товарів, більшість яких представлені торговими марками, обчислювальними десятками і навіть сотнями. Нові сегменти ринку стрімко заповнюються товарами, мало відрізняються за своєю суттю. І перед виробником виникає проблема: як ще можна виділити свій товар на ринку? Саме тому питання розвитку брендингу, за умов бажання України експортувати свої товари на все більшу кількість зарубіжних ринків та мати високий рівень конкурентоспроможності на них, набуває особливої актуальності.[1] Вирішенню данної проблеми присвячена значна кількість наукових праць. Теоретичні та практичні аспекти бренду перебувають у центрі уваги таких вчених як: А.Бил, А. Дейян, Е Діхтль, Ж.-Н. Капферер, К. Келлер, Дж.Майерс. Торгові марки, бренди і механізми їх просування досліджують Д. Аакер, Т. Амблер, Р. Батра Інші аспекти теорії бренд-менеджменту розроблені у роботах таких спеціалістів як Якоб Якоби і Роберт Чеснут, Вільям Вейлабхер, Девід Хейлг.
Поглиблення ринкових відносин в Україні актуалізує проблему переходу від виживання до сталого розвитку підприємств і підвищення ефективності їх діяльності [3, с. 28]. Ця проблема стосується як продуктового підкомплексу АПК України у цілому, так і олійного підкомплексу зокрема. Олійножирова промисловість – одна з провідних галузей харчової промисловості України. Високий попит на олійну продукцію визначила її розвиток. Але, незважаючи на те, що в даний час галузь знаходиться на підйомі, в окремих регіонах триває спад обсягів виробництва рослинної олії. Причиною цього є відміна в 2008 році експортного мита на насіння соняшнику. Його виробники почали продавати насіння соняшнику на експорт, що призвело до дефіциту сировини у вітчизняних олійножирових підприємств. Тому питання розвитку і підвищення ефективності олійного виробництва за рахунок її планування в Україні постає особливо гостро.