ХХIII Международная научно-практическая интернет-конференция

Ратифікована Україною Конвенція про захист прав і основоположних свобод 17 липня 1997 року визначила шлях реформування національного законодавства у відповідності до конвенційних та міжнародних норм. Слід звернути увагу на те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права в національній системі Україні, відповідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV.

Актуальність зазначеної теми зумовлена наявністю численних проблем, пов’язаних із забезпеченням прав внутрішньо переміщеного населення в Україні через анексію Кримського півострова Російською Федерацією, а також проведення Операції Об’єднаних Сил на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. А держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Торгівля жінками для використання їх переважно у секс-бізнесі – актуальна проблема для всієї світової спільноти, зокрема для сучасної України. На думку експертів, торгівля жінками – багатоаспектна, розгалужена, добре організована міжнародна мережа, що охоплює всі континенти, збільшуючи кількість жертв. Характерною особливістю торгівлі жінками, на відміну від торгівлі зброєю чи наркотиками, є те, що одних і тих же людей як предмет торгівлі можна залучати до торгового обігу знову і знову, отримуючи багаторазові прибутки [1, с. 241].

Аналіз статистичної звітності Генеральної прокуратури України свідчить, що за період з 2013 по 2018 роки було виявлено 79 організованих груп і злочинних організацій, які сформовані на етнічній основі, відповідно, у 2013 р. –21, 2014 р. – 19, 2015 р. – 8, 2016 р. – 6, 2017 р. – 9, 2018 р. – 16. Основу злочинної діяльності етнічних організованих злочинних груп насильницької спрямованості здебільшого становлять: вимагання (32,6 %), грабежі (22,1 %), розбої (15,7 %), умисні вбивства з корисливих мотивів (10,4 %), бандитизм (6,8 %), незаконне заволодіння транспортними засобами (6,8 %), незаконне позбавлення волі або викрадення людини (2,6 %) . Втім офіційна статистика не повною мірою відображає стан і динаміку розповсюдження злочинів цієї категорії через високий рівень їх латентності, що складає 75 %. Відповідно до наведених вище офіційних даних, протягом 2013‒2016 рр. спостерігався незначний спад, а в 2017–2018 рр. відбулося зростання рівня етнічних організованих злочинних груп. На думку 90 % респондентів, реальна динаміка вчинення насильницьких злочинів, що вчиняються етнічними організованими злочинними групами в Україні, має тенденцію до збільшення як кількості етнічних організованих злочинних груп, так і злочинів корисливого насильницького спрямування, що ними вчиняються.

В оцінці якості медичної допомоги населенню певне значення має судово-медична експертиза у справах про професійні правопорушення медичних працівників, або, так звані, експертизи за «лікарськими справами». Дані справи порушують у випадках несприятливих наслідків або закінчень хвороб (смерть, інвалідність, втрата репродуктивної здатності та ін.). Приводами для порушення лікарських справ найчастіше служать скарги родичів померлих, що направляються в судово-слідчі органи з вимогою про притягнення до кримінальної відповідальності медичного персоналу (в основному лікарів) за ненадання медичної допомоги. Це пояснюється тим, що смерть близької людини заподіює величезну травму родичам, особливо при несподіваному результаті захворювання, а винуватцем тяжкої втрати схильні вважати лікаря. У таких випадках близькі та родичі ставлять під сумнів своєчасність, правильність і повноту наданої хворому медичної допомоги, звинувачуючи лікаря в упущенні, недогляді, неуважності і т. п., що з’явилися, на їхню думку, причиною смертельного результату.

Ухвалення і вступ в дію нового Кримінального процесуального кодексу України стало важливою подією в житті українського суспільства. Метою прийняття нового кодексу є створення ефективної системи захисту основних прав і свобод людини та усунення проблем і спірних моментів, що існують в сфері застосування кримінального судочинства.

Кожна людина наділяється свободою щодо вирішення питань свого власного життя, однак в сучасному світі володіти абсолютною свободою, не зазнаючи обмежень з боку інших осіб або органів державної влади, не уявляється можливим. Питання приватного життя людини особливо актуальне сьогодні. Це зокрема стосується працівників, які можуть зазнавати такого втручання з боку роботодавця. Європейські прагнення України відображаються не тільки в спробах впровадити європейські стандарти у різноманітні сфери суспільного життя та створення єдиного культурного простору, а й наближення національного права до права країн Європейського Союзу [1, c.45]. В європейському просторі право на повагу до приватного та сімейного життя розглядається як фундаментальне право людини. Статтею 8 Конвенції кожному гарантується право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. [2]. Однак, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) не надано достатньо точного визначення поняття «приватне життя». Суд використовує індивідуальний підхід до тлумачення поняття «приватне життя», а не надає загального та вичерпного визначення [3]. Тому постає питання які саме сфери життя особи відносяться до приватних, втручання до яких не дозволяється.

Невід’ємним елементом сильної розвиненої держави є висококваліфікований апарат державних службовців, професійна діяльність яких орієнтована на ефективне виконання державних функцій. Завдання, які стоять сьогодні перед нашою державою, вимагають високого рівня освіченості та компетентності сучасного державного службовця. Тому порядок підбору відповідним чином підготовлених кадрів повинен бути об’єктивним, прозорим, науково обґрунтованим і максимально забезпечувати реалізацію принципів рівності і справедливості.