XIII Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Сайгак- эта степная антилопа ровесник мамонтов. В те времена, когда жили мамонты, по всей Евразии паслись стада сайгаков. Но мамонты вымерли, а сайгаки дожили до нашего времени, хоть их и стало гораздо мень-ше. В наши дни сайгаки водятся в Казахстане и Средней Азии, в Монголии и Северном Китае. В России они обитают в Поволжье. Живут сайгаки в сухих степях и полупустынях, не заходят ни в настоящие пустыни, ни в горы, просто холмистую местность не любят. Сайгака легко отличить от других ан-тилоп по «горбатому» носу. Из-за этого носа сайгак похож скорее на овцу, чем на антилопу. Сайгак- животное довольно крупное. Длина тела у самцов до 140 см, высота в холке- до 80 см, вес- до 50 кг. Самки меньше самцов. У сайгаков рыжеватая шерсть летом и песчено-серая –зимой. Самцы носят рога. Рога у сайгаков высокие, рубчатые, полупрозрачные, слегка изогнутые. Сайгаки-животные стадные. В стаде сайгаков могут насчитываться тысячи и десятки тысяч животных. Громадные стада сайгаков все время мигрируют, то есть переходят с пастбища на пастбище. При необходимости сайгаки проходят 300-500 км в день. Сайгаки отлично бегают со скоростью до 80 км в час и превосходно плавают. Питаются сайгаки степной травой и кустарниками, а пьют очень мало. Им хватает воды, которая содержится в траве и листьях. Сезон размножения у сайгаков бывает весной. Чаще всего самка рожает двух детенышей, но бывает-одного или трех. Сначала сайгачата очень слабенькие. Они затаиваются и лежат на земле, прячась от хишников. Их «прячет» шкурка, которая сливается с цветом земли. Но уже на пятый-шестой день детеныши неплохо бегают и всюду следуют за матерью. Месяч-ные сайгачата начинают питаться травой, а к полутора годам сайгаки становятся взрослыми [1,3].

Порушення репродуктивної функції чоловіків є актуальною проблемою сучасності, що безумовно впливає на генофонд нації і залишається вагомою медичною і соціальною проблемою суспільства. Репродуктивна система чоловіків досить чутлива до дії різних чинників [1], що може призводити до виникнення різного роду патологічних процесів у сперматозоїдах. Зокрема, може порушуватися структура і форма цих клітин, і, як наслідок, зниження їх рухливості і запліднювальної здатності [2].

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) четверта частина населення Землі інфікована паразитами органів травлення. Паразитарні хвороби (паразитози) здійснюють негативний вплив на ріст і розвиток дитячого організму, ведуть до зниження працездатності у осіб старших вікових груп, завдають істотних медико-соціальних і економічних збитків. Відповідно до даних офіційної статистики, в Україні вносять до реєстру 400-600 тис випадків гельмінтозів щороку. В останні роки помітно погіршилась епідеміологічна ситуація по гельмінтозах, що обумовлено посиланням міграційних процесів як всередині країни, так і за її межами, погіршенням екологічних, соціально-економічних умов, зміною клімату, появою великої кількості бездомних собак. У зв’язку із глобалізацією інвазій все частіше реєструються екзотичні та нові інвазійні хвороби, що досі не були відомі [2]. В останні роки на тлі загального імунодефіциту населення відмічаються значні зміни в структурі паразитарних захворювань людини з переважанням зоонозних паразитозів [1].