XVII Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Формування й розвиток в Україні громадянського суспільства та відповідної йому демократичної, соціальної, правової держави можливе лише за умови забезпечення ефективного контролю за додержанням в країні принципу верховенства права, контролю за відповідністю Конституції, Законам України практики їх реалізації державою і суспільством. Такий контроль, насамперед, має здійснюватися з боку народу, як першоджерела влади, яку він реалізує, зокрема, через сформований ним єдиний загальнодержавний орган законодавчої влади — Верховну Раду України. Прогресивний розвиток Української держави, розбудова її державного механізму обумовлює необхідність вдосконалення різних публічновладних інститутів.

Стан фінансового ринку країни та суб’єктів його діяльності невід’ємно пов’язаний із розвитком економічних процесів, а також ступеня надійності функціонування банківських та небанківських (кредитні спілки, інвестиційні компанії, ломбарди, страхові компанії, недержавні пенсій фонди, лізингові компанії та інше) фінансових установ. У механізмі функціонування кредитної системи України велика роль належить комерційним банкам, які діють в різних секторах ринку позичкового капіталу і є багатофункціональними організаціями. Банки акумулюють основну частку кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, прийом депозитів, розрахункове обслуговування, купівлю-продаж і зберігання цінних паперів, іноземної валюти.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1996 року, закріпила свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами [1]. Статтею 36 Конституції України закріплено право громадян на об`єднання у політичні партії. «Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (ч.2 ст.36 Конституції України).

Загальновідомо, що будь-яке досягнення науково-технічного прогресу має як позитивні, так і негативні наслідки. Ця теза особливо точно характеризує ситуацію, що склалася в останні десятиліття з Інтернетом: суттєво полегшивши і збагативши життя людини, Всесвітня мережа стала джерелом низки феноменів, що загрожують благополуччю і навіть життю громадян. У цьому контексті показовими є резонансні події, пов’язані з так званими «групами смерті», діяльність яких на пострадянському просторі спричинила низку підліткових самогубств. Динаміка суспільного інтересу до цієї проблеми в українському соціумі розвивалася дуже бурхливо: від появи поодиноких повідомлень на сайтах новин до широкого суспільного обговорення не минуло й місяця. Причини такої ситуації є зрозумілими, оскільки йдеться про найдорожчий державний скарб – життя і здоров’я дітей.

Предмет правового регулювання, відповідно до ст. 1 ГКУ, визначає основні засади господарювання в Україні й регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами й іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Актуальність теми дослідження. Юридично-правові системи різних країн по своїй суті, а саме ті, що базуються на принципах демократії є схожими, але в той же час існують деякі відмінності, які варто досліджувати в контексті вивчення зарубіжного досвіду юриспруденційних послуг. Цікавим прикладом є діюча правова система Сполучених Штатів Америки, яка так чи інакше приваблює дослідників по усьому світу для вивчення її основних принципів на норм. Відповідно актуальність нашого дослідження обумовлена необхідністю оглядового дослідження термінологічного та змістовного апарату американської юриспруденції з подальшою метою її глибшого дослідження.

Актуальність теми визначається тим, що заходи кримінально-правового характеру до юридичних осіб є малозастосовними у вітчизняній юридичній практиці. Цей інститут є досить молодим в українському праві, він запрацював лише з 2014 року, та його дослідження у кримінально-правовій науці майже не ведеться. Важливо зазначити що, юридична особа не є суб’єктом злочину, тобто особою яка може нести кримінальну відповідальність. Кримінальний кодекс України (далі - ККУ) наводить таке визначення суб’єкта злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.