30–31 Березень, 2015
Ўзбекистонда янги маънавий-ғоявий йўналишларнинг шаклланиши ўз навбатида, замонавий санъатнинг барча соҳаларига таъсир этиб, ижобий изланишлар доирасини кенгайтириб, бадиий тафаккур ривожини янада жадаллаштиради. Тарихий, маданий ва маънавий-ахлоқий қадриятларнинг кенг қатламларини қайта идрок этиш ғоялари, янгиланиш тамойиллари санъатимиз тизимларида яққол намоён бўлмоқда.
Монументальне мистецтво є фундаментом і водночас найбільш професійною сферою того, що сьогодні у світовому мистецькому контексті загалом і західній теорії зокрема визначають як „публічне мистецтво” (public art). Розглядаючи еволюцію традиційного монументального мистецтва, особливе значення надається скульптурі як панівній художній практиці у просторі міста, що зазнала найбільших формальних, функціональних, естетичних та соціокультурних трансформацій. Один із геніальних скульпторів та архітекторів Італії XVII ст. Лоренцо Берніні говорив: „Мабуть й сам Бог ‒ скульптор, він створив людину не за допомогою чар, а шматок за шматком, як різьбяр” [1, с.140]. У наш час інтерес до монументальної скульптури нерідко йде від прагнення до гармонічного злиття людини з довкіллям, що визначає характер пластичного рішення, композицію і масштаб.