XXIX Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Ринок страхових послуг є одним з необхідних елементів ринкової інфраструктури, тісно пов'язаним з ринком засобів виробництва, споживчих товарів, ринком капіталу і цінних паперів, праці і робочої сили. У країнах розвиненої економіки страхова справа має найширший розмах і забезпечує підприємцям надійну охорону їхніх інтересів від несприятливих наслідків різного роду техногенних аварій, фінансових ризиків, криміногенних факторів, стихійних і інших нещасть.

Машинобудівний комплекс займає значне місце в структурі національного господарства України та має непогані перспективи до зростання. Але, за роки незалежності машинобудівний комплекс України значно не оновився. Організаційно-економічний та науково-технічний потенціал підприємств потребує оптимального структурування, формування замкнутих макротехнологічних галузевоутворювальних комплексів, які б давали можливість ефективно конкурувати на світових ринках [1]. Тобто, оцінка перспектив його розвитку свідчить о незбіжності переходу до інноваційного напряму діяльності.

Динамічний характер розвитку української економіки викликає необхідність впровадження маркетингового ціноутворення. Це пов’язано з тим, що зазвичай українські підприємства ціну встановлюють інтуїтивно, особливо не переймаючись питаннями її обґрунтування. Принципова відмінність маркетингового підходу до визначення ціни товару від класичної теорії цін полягає в тому, що ціна не є безпосереднім продуктом раціональної калькуляції, а ґрунтується на пошуку деякої «оптимальної» рівноважної ринкової характеристики.

Кризовий стан більшості будівельних підприємств України і спроби знайти вихід з нього все частіше висувають проблему специфіки антикризового управління. Сама концепція антикризового управління має кілька підходів. Більшість авторів вважають, що антикризові міри варто приймати, коли фінансові результати функціонуючих на ринку підприємств стають уже сумними. Головне в антикризовому управлінні — забезпечення умов, коли фінансові ускладнення не можуть мати постійний, стабільний характер. Мови про банкрутство при такому підході бути не може, оскільки повинен бути налагоджений управлінський механізм усунення виникаючих проблем до того, поки вони не прийняли необоротний характер.

Управління розвитком соціально орієнтованої економіки регіону буде ефективним, якщо воно реалізується в руслі відповідної стратегії розвитку. Соціально-економічний розвиток регіону – це об’єктивний процес, що відбувається під впливом історичних, географічних, ресурсних, демографічних та інших факторів. Одночасно розвиток регіону – це суб’єктивний процес, що відбувається під впливом управлінських заходів, у першу чергу, з боку регіональної влади, а також влади державного рівня.

На сучасному етапі економічних трансформацій соціальний та економічний розвиток економіки України неможливий без урахування регіональних особливостей, які визначаються наявністю певних потреб у необхідних економічних і соціальних ресурсах. Саме на регіональному рівні відтворюються продуктивні сили та задовольняються потреби населення. Існуючі проблеми в управління економічним розвитком регіону, у першу чергу, пов’язані з невідповідністю підходів, засобів та інструментів управління, внаслідок чого гальмуються процеси реформування та модернізації регіонів України та економіки держави в цілому. Актуальність зазначених проблем визначила вибір теми та мету дослідження.

В Україні відбувається формування національних та регіональних інноваційних систем. В епоху «економіки знань» інновації стають основним фактором підвищення ефективності роботи будівельних підприємств. Поряд з цим має місце відставання української будівельної галузі в технологічній сфері, що представляє в даний час загрозу безпеці країни та перспективам її розвитку в майбутньому. Тому потрібно якнайшвидше проведення модернізації виробничих систем практично всіх підприємств і бізнес-груп української будівельної галузі, без якої неможливі їх конкурентоспроможність і стійке функціонування.