31 марта, 2018

ІІ Международная научно-практическая интернет-конференция

  • На кінець 1920-х рр. органи радянської влади на місцях вже давно були сформовані, проте їх існування носило суто формальний характер. Заможні селяни ставились до партійних осередків негативно, середняки дивились на них із недовірою, а бідняки залишались байдужими [7, с. 42; 8, арк. 131-132]. Незважаючи на проведену агітаційну роботи, прибічників комуністичної ідеї виявилось не так вже і багато. Наприклад, кількість селян-комуністів (за даними на 1931 р.) у сільських партійних осередках збільшилась до 64,5 тисяч [4, с. 213-214], однак, попри їх чисельне зростання, вони продовжували залишатися слабкими та нездатними охопити все населення. Часто сільські комуністи не справлялись із своєю роботою, а їх вплив на односельчан був досить мізерним – скоріше їх розцінювали як «прибульців».