IX Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.Коли люди гинуть від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворога, – це друге. Але коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду штучного, навмисно створеного владою. Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти всього людства. У міжнародному праві це називається геноцид.

Актуальність вивчення заявленої проблематики полягає у тому, що досліджуючи репресії комуністичної влади проти Української Автокефальної Православної Церкви (далі – УАПЦ), тим самим аналізуємо, яким чином тоталітарний режим намагався знищити українські самобутні релігійні організації та Віру українців у Бога, та перетворити їх на надійні «гвинтики» радянської системи. Наукова новизна статті визначається тим, що на основі ретельного аналізу історичної літератури та архівних джерел, показано як радянська влада намагалася знищити всіх тих, хто якимось чином не вписувався в її систему цінностей.

Однією з яскравих представниць княжого роду Ярославичів була Анна Всеволодівна. Її доля цікава для нас тим, що вона була першою жінкою яка в юному віці прийняла чернецтво, та стала ігуменею. Не секрет, що княгині раніше за князів приймають чернецтво, але зазвичай це траплялось після смерті чоловіка. Вчинок Янки був не характерним явищем для тогочасного суспільства, його можна розцінювати як своєрідний протест.

Тільки три самодержці за історію людства отримали до своїх імен епітет «Мудрий». Це візантійський імператор Лев VІ, французький король Карл V та київський князь Ярослав. Саме цей князь створив Київську Русь як державний організм. За роки його правління Київська держава досягла найвищого рівня свого розвитку, могутності, здобула авторитет у середньовічному світі. Це був видатний державний діяч і полководець, книголюб і будівничий, мудрець і філософ ХІ століття. Ярослав Мудрий створив державу, яка була в три з половиною рази більшою за територію сучасної України, побудував десятки храмів і міст, навчив ціле покоління читати і писати.

Постать Павла Петровича Скоропадського, як Гетьмана України, і досі викликає палкі дискусії, тому що оцінка факту проголошення Української держави, її легітимність характеризуються дослідниками інколи з діаметрально протилежних позицій. А багатогранна діяльність П. Скоропадського заслуговує на увагу передусім із точки зору його внеску в українське державотворення, яке неможливе без врахування тих складних обставини, в яких опинилась Україна навесні 1918 р. Згадане – не просто данина модній нині темі історичної персоналістики, що заступила попередній період – замовчування або ганьблення більшості національних діячів, до яких належав і Павло Скоропадський. Сьогодні історична наука має просуватися не тільки вшир, здіймаючи чергові пласти актуальних тем, але й вглиб, відкриваючи і комплексно досліджуючи нові групи джерел, насамперед архівні.