Актуальність. Дослідження проблеми формування технічної майстерності спортсменів посідає одне з провідних місць у сучасній світовій та українській науково-методичній літературі (Д.Д.Донський, 1991; С.С.Єрмаков, 1997; В.Н.Платонов, 1997; Л.П.Матвєєв, 1999; J.Hay, 1990; Schnabel, 1994 й ін.) [1, 2, 3]. Незважаючи на широкий спектр досліджень, проведених з даної теми залишаються ще не досить вивченими питання, стосовно удосконалення техніки виконання стрибків у довжину з розбігу (D.Hay, 1987; А.П.Стрижак, 1992; В.Г.Конестяпін, 1997; В.Бобровник, 1998; Го Юан Чі, 2000; М.Карапетян, 1998 й ін.) [1, 2, 3, 4, 5]. У своїх працях автори (Попов, 1996; Чи Чинь Шан, 1997; Чі Лін, 1999; Чао Бін Тін, 2000; В.Бобровник, 2000) [1] намагалися надати належне пояснення особливостям заключної частини розбігу, такі як: зниження траєкторії руху центра мас тіла спортсмена, зменшення довжини останнього кроку, зміна швидкості розбігу та його ритмової структури, а також вивчали вплив добового ритму на навчання техніки стрибків у довжину різними способами [4, 5]. Проте вивченню політної фази стрибка у довжину, а саме переходу стрибунів від більш простого способу стрибка до складного надається мало уваги в літературних джерелах.
ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СТРИБУНОК У ДОВЖИНУ РІЗНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
Наталія-Вікторія Хамула, Світлана Пелех (Львів, Україна) | Завантажити статтю