Кожна людина наділяється свободою щодо вирішення питань свого власного життя, однак в сучасному світі володіти абсолютною свободою, не зазнаючи обмежень з боку інших осіб або органів державної влади, не уявляється можливим. Питання приватного життя людини особливо актуальне сьогодні. Це зокрема стосується працівників, які можуть зазнавати такого втручання з боку роботодавця. Європейські прагнення України відображаються не тільки в спробах впровадити європейські стандарти у різноманітні сфери суспільного життя та створення єдиного культурного простору, а й наближення національного права до права країн Європейського Союзу [1, c.45]. В європейському просторі право на повагу до приватного та сімейного життя розглядається як фундаментальне право людини. Статтею 8 Конвенції кожному гарантується право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. [2]. Однак, у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) не надано достатньо точного визначення поняття «приватне життя». Суд використовує індивідуальний підхід до тлумачення поняття «приватне життя», а не надає загального та вичерпного визначення [3]. Тому постає питання які саме сфери життя особи відносяться до приватних, втручання до яких не дозволяється.
ЩОДО ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ ПРАЦІВНИКА
Лариса Єрофєєнко, Ірина Тімченко (Харків, Україна) | Завантажити статтю