Простір і час постають апріорними характеристиками людського існування. Саме так тлумачить їх М. Гайдеґґер. Простір як апріорна конститутивна особливість «буття-у-світі» окреслюється так: «Простір не перебуває в суб’єкті, і суб’єкт не розглядає світ, як наче б він перебував у просторі, але онтологічно розглядуваний «суб’єкт», людське буття, – є просторовими» [10, с. 111]. Інакше кажучи, основа поняття простору – це «просторовість» (Räumlichkeit) людського буття. Просторові відношення, що визначаються людським буттям і визначаються ним, М. Гайдеґґер означає поняттям «віддаленості» (Entfernung), тобто онтологічним поняттям, яке протистоїть «онтичній» дистанції – у тому розумінні, що об’єктивно найкоротша дистанція, яка є «важким шляхом», може виявитись нескінченно далекою в сенсі «віддалення».
ПРОСТІР І ЧАС У КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ СВОБОДИ В ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМІ
Бурий Андрій Романович (м. Дрогобич, Україна) | Завантажити статтю