Індивідуальна художня мова поета є тим «зовнішнім» знаком текстуальності, котрий мінімізує дистанцію між ліричним суб’єктом, автором і читачем, оскільки виступає подією «транстекстової комунікації» (М.Бахтін). Свого часу В. Виноградов наполягав на тому, що «проблема» автора в художньому творі «невідривна від усякого мовного виявлення» [1, с. 107]. За Б. Корманом, у будь-якому тексті, яким би об’єктивним, «безособовим» він не видавався, «завжди більш чи менш явно присутній той, кому належить мова. Суб’єктну форму вибирає автор, і сам цей вибір суб’єктної форми зумовлений ідейною позицією і художнім задумом письменника» [9, с. 20]. Мова поета кодифікує аспекти його авторського «Я», визначає питому сферу індивідуального стилю. А. Ткаченко з цього приводу зазначає: «Стиль, надто ж індивідуальний, – це, справді, насамперед «одежа слова», тіло тексту, за яким глибше осягаємо душу (ідею) та розум (концепцію, ідеал)».
Кольороназви як продуктивний засіб вираження особливостей мовотворчості письменника
Лілія Фоміна (Ізмаїл, Україна) | Завантажити статтю