Постановка проблеми. Творчість, у буквальному значенні творення нового, завжди виступає відхиленням від норми, стандарту, стереотипів поведінки або мислення й тому не завжди схвалюється оточенням і суспільством, сприймається як аномалія, девіація (від лат. deviatio – відхилення). Творчість є виявом соціальної активності людини, є обов’язковою умовою суспільного поступу, продукує якісно нові моральні, політичні, етичні цінності більш високого рівня, до якого людство, можливо, ще не дозріло. Як вдало відмічає С.Клюєва, навіть наука, функцією якої є створення нового, творчість, у дійсності розвивається за своїми законами й кожне нове видатне відкриття виступає відхиленням, що руйнує парадигми науки й натрапляє па відповідну реакцію (невизнання, вороже відношення тощо), поки не замінить колишню парадигму. Таким чином, наукова творчість може виступати як діяльність, що відхиляється не тільки від норми нетворчого існування, але й від норм самого наукового співтовариства.
5–6 Серпень, 2017