Леся Українка належить до тих авторів, зацікавлення якими зростає по мірі зростання кількості літературознавчих праць та студій з дослідження її творчості. Високий художній рівень поезії, драматургії й прози Лесі Українки, загальнолюдські проблеми, які вона розробляла на основі традиційних християнських сюжетів засобами модерної літератури, дає можливість знову і знову повертатись до рецепції творів письменниці та помічати в них ще не помічене. В останні п’ять років особливо посилився інтерес до літературної та епістолярної спадщини Лесі Українки. Пов'язане це, ймовірно, із сплеском національної свідомості у інтелектуальному середовищі, крім того, не секрет, що дуже багато не зроблено для поцінування спадщини великої Українки: дослідникам варто звернути увагу на сім незакінчених драм, перекладну прозу, додаткові розділи до прози, вміщені у 7-му томі повного зібрання творів Лесі Українки [Див. 4]. Недослідженими залишаються жанрові різновиди малої прози Лесі Українки, такі як образок, образочок, силует, арабески. Багато творів слід перечитати, особливо уважно прочитати прозу Лесі Українки. У зв’язку з великою кількістю ще не здійснених студій О.Забужко називає Лесю Українку письменницею, яка ніколи не була поцінована в Україні належним чином.
ПОСТАТЬ ЛЕСІ УКРАЇНКИ У ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ СТУДІЯХ ХХІ СТ.
Ольга Подлісецька (Одеса, Україна) | Завантажити статтю