30–31 января, 2014

ХІХ Международная научно-практическая интернет-конференция

  • С первых лет формирования налоговой системы государство столкнулось с проблемой уклонения от уплаты налогов. Общественная опасность налоговых преступлений заключается в нарушении принципа добропорядочности субъектов экономической деятельности и конституционной обязанности каждого платить налоги и сборы, что влечет непоступление денежных средств в бюджет РБ. Несмотря на высокую латентность, присущую налоговым преступлениям, судебно-следственная практика свидетель¬ствует об устойчивом росте налоговой преступности, ее общественной опасности за счет более изощренных способов совер¬шения данного преступления. Усилиями ученых и практических работников стала формироваться методика расследова¬ния уклонения от уплаты налогов. Однако для успешного рассмотрения этой категории дел важное значение имеет уста-новление обстоятельств, подлежащих доказыванию, которые связаны с криминалистической характеристикой преступления. В свою очередь, криминалистическая характеристика преступления служит информационной базой для дальнейшего по¬строения методики расследования преступлений, определяет рациональную систему в построении процесса расследования преступлений определенного вида. Одним из наиболее важных аспектов при расследо¬вании налоговых преступлений является установ¬ление обстоятельств, подлежащих доказыванию, которые органично вытекают из уголовно-правовой характе-ристики и имеют точное соприкосновение с криминалис¬тической характеристикой преступления. Данное сочета¬ние двух релевантных характеристик позволяет уже вна¬чале расследования преступления рассчитывать на систему доказательств, а также, забегая вперед, искать то, что долж¬но сопровождать налоговое преступление

  • Одним із пріоритетних напрямів державної політики наразі є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів правового поля демократичної країни [1, с. 407]. Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція 1950 року) започаткувала новий етап у діяльності державних органів України, оскільки цим міжнародно-правовим актом держава підтвердила, що новий підхід у галузі прав людини, закріплений у Конституції України, має бути незворотнім і остаточним. Конвенція 1950 року, відповідно до статті 9 чинної Конституції України, стала частиною вітчизняного законодавства [2, с. 52]. Права людини становлять собою комплекс невід’ємних прав і свобод, наданих їй при народженні. Статтею 41 Конституції України закріплено право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також заборону протиправного позбавлення права власності. Це право є фундаментом майнової самостійності фізичної та юридичної особи, запорукою гармонійної реалізації прав і свобод людини, передбачених Конституцією України. Зміст принципу недоторканності (непорушності) права власності становить гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення власником своїх повноважень, перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна, недопустимість дій, які суперечать інтересам власника, можливість захисту зазначеного права [3, с. 119-120]. Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції 1950 року, «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

  • ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

      Інна Тимощук (Ірпінь, Україна) |    Скачать статью |  Link

    Корупція становить серйозну загрозу національній безпеці України, ставши одним із негативних чинників, який суттєво впливає на ефективність діяльності органів державної влади, підриває стабільність і систему правопорядку, захищеність прав, свобод і законних інтересів громадян. Актуальність даної теми полягає в тому, що проблема корупції на сучасному етапі є досить поширеною і потребує першочергового вирішення на шляху становлення та розвитку України як соціальної, правової та демократичної держави. Протидія корупції є однією з головних проблем української держави. Боротьба з нею вимагає довготермінового обґрунтованого підходу до міцної політичної волі. Протидія корупції в Україні ускладнюється тим, що більшість членів українського суспільства розглядає корупцію як соціальний механізм «прискорення» вирішення власних проблем і вважає корупційну поведінку цілком виправданою. Як правило, громадяни, які стикалися з корупцією, не намагаються відстоювати власні права в законний спосіб через впевненість, що такі спроби будуть марними [4, с. 24]. В Україні сьогодні створена відповідна законодавча база, яка дозволяє успішно організовувати і вести боротьбу з корупцією: Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» та інші нормативно-правові акти [1].