ХVIII Международная научно-практическая интернет-конференция

У системі радянської освіти вища школа покликана не лише підготувати необхідну кількість спеціалістів відповідного науково-освітнього рівня та професійної кваліфікації, а й виховати активних і дисциплінованих виконавців програм, директив, планів і настанов, визначених вищим партійно-державним керівництвом. До вищих закладів освіти зараховувались особи з середньою освітою після успішного складання вступних іспитів і суворої політичної селекції, здійснюваної партійними органами, про що в офіційних документах, в тому числі в правилах вступу до вищого навчального закладу, не згадувалося. Термін навчання визначався диференційовано: для педагогічних і сільськогосподарських інститутів – 4 роки, медичних – 6 років, але були і вищі заклади освіти з двохрічним терміном навчання, наприклад учительські інститути. За статистичними даними, до вищої школи України потрапляли лише 20 – 25 % випускників середньої школи, а більша їх частина (75 – 80 %) була позбавлена можливості стаціонарно здобути вищу освіту через виробничу зайнятість заради вирішення власних матеріально-побутових проблем, а тому підвищувала свій освітній рівень на вечірній чи заочній формах навчання. В 1940 році на території України діяли 166 вищих закладів освіти, де навчалися майже 200 тис. студентів, в тому числі на заочному і вечірньому відділеннях – 70 тис. Українці у вищих навчальних закладах республіки складали дещо більше половини загальної кількості студентів, а вихідці з інших республік СРСР – більше 40 %.