ПИТАННЯ ЩОДО ПОХОДЖЕННЯ СЛЕНГІЗМІВ У СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПРОЗОВИХ ТВОРАХ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ Л. ДЕРЕША «КУЛЬТ» ТА «ПОКЛОНІННЯ ЯЩІРЦІ»)

  Анастасія Вадимівна (Маріуполь, Україна) |    Download article

Сьогодні в українській лінгвістиці активно використовується поняття «сленг». Наукові розвідки цього явища сягають другої половини ХІХ ст., однак їх не можна вважати ґрунтовними дослідженнями, оскільки здебільшого це були короткі занотовування під час дослідження соціолектів. У минулому на Україні були відомі такі професійні соціолекти, як мова кобзарів (так звана лірницька мова), свій жаргон мали духівництво, мандрівні дяки та інші групи населення, об’єднані за родом діяльності. Уже у другій половині ХХ ст. такі мовознавці як Ю. Мосенкіс, Н. Шовгун, зацікавились розмежуванням соціолектів: жаргон, арго, сленг. Дослідники розходяться у поглядах на розмежування цих понять: одні – Л. Ставицька та С. Пиркало – зазначають, що сленг, жаргон, арго не є спорідненими мовними явищами і їх можна розмежувати як відкриту –– напівзакриту – закриту підсистеми. Інші, зокрема І.Р. Гальперін стверджує, що змішування під одним терміном різнорідних явищ лексико-стилістичних і соціолінгвістичних планів викликає взаємовиключні погляди на сленг і призводить до беззмістовності цього терміну. Він пропонує розуміти під терміном сленг той прошарок лексики і фразеології, який з’являється у сфері живого розмовного мовлення у якості розмовних неологізмів, які легко переходять до загальновживаної літературної розмовної лексики. Отже, на думку І.Р. Гальперіна сленг є лексико-стилістичною категорією неологізмів.